Часто психотерапію протиставляють короткостроковим методам. Ніби перше — це нескінченні розмови про дитинство, а друге — можливість раз і назавжди позбутись симптомів. Нам усім хотілося б у це вірити. Таке дуже спрощене уявлення дає ілюзію, що є щось, що може швидко полегшити біль. Але життя, як і людська психіка, значно складніші.
У психодинамічній терапії ми розглядаємо минуле як таке, що організовує наше теперішнє. Тобто наше минуле живе у наших почуттях і діях прямо зараз. Наприклад, ви будуєте свої стосунки за уявленнями, які здобули в попередньому досвіді. Часто навіть не помічаючи цього.
Як побачити ці уявлення? Один із способів зрозуміти іншу людину — простежити її розвиток. На перших сесіях терапевт розпитує про минуле, щоб реконструювати ваш досвід стосунків із собою та світом. Це необхідно для клінічного припущення, яке окреслює стратегію подальшої роботи.
Проте в глибокій психотерапевтичній роботі ми не женемось за усвідомленнями. Важливо отримати новий досвід. Можна інтелектуально зрозуміти причину своїх труднощів досить швидко, але знадобиться час перестати емоційно шукати той самий руйнівний досвід у своєму житті.
У кабінеті терапевт стає тригером усієї вашої внутрішньої сцени. Прямо тут, у терапевтичних стосунках, оживе все те, що ви несли в собі роками: відчайдушне бажання бути почутим, звичний очікуваний страх покарання або нерозуміння, відкидання. Зміна цього досвіду потребує часу й зусиль.
У недирективних методах психотерапії мова та почуття — це інструмент. Вільні асоціації ведуть нас до несвідомого: туди, де є прогалини, неспівпадіння, раптові зміни тем або де бракує слів. Зазвичай, за цим ховаються незручні історії. Ми торкаємось до них, щоб повернути собі, інтегрувати. Це приносить полегшення й сум. Правда завжди трохи сумна. Проте вона приносить багато свободи.