Люди потребують, щоб їх чули

Крик немовляти є найбільш ранньою формою комунікації. Як батьки чують та інтерпретують цю комунікацію в тривалій перспективі, впливає на те, як дитина, а згодом і доросла людина бачить себе, свій внутрішній світ і потреби, розуміє їх і дослухається до них.

Психоаналітик Біон описав такий досвід через фізіологічний процес травлення, що дуже пасує для раннього періоду, де споживання, перетравлення та засвоєння — одні з головних процесів.

На психічному рівні все подібно:

Дитина повна сирого досвіду (бета-елементів), а мама стає їх контейнером (і виконує цим альфа-функцію), що приймає, опрацьовує бета-елементи через свою психіку і повертає в «стравній» формі. Цей досвід засвоюється: так крик немовля перетворюється на слово (символ).

Завдяки суб'єктивному відчуттю, що нас більше чули, ніж не чули, світ стає більш-менш безпечним місцем, в якому можна будувати своє життя і розвиватись у своєму темпі, брати своє, співпрацювати з іншими тощо.

Не існує ідеального контейнування, це було б навіть шкідливо. Досвід того, що хтось для мене був альфа-функцією, але й теж інколи помилявся чи був відсутнім, стає базою в уже складніших процесах менталізації. Коли можна помислити про свою психіку, а також психіку іншої людини.

Менталізація дарує досвід, що наші прагнення не є тотожні бажанням іншої людини. Усе тому, що кожна людина має складний внутрішній світ. Це стає підґрунтям для близьких стосунків.

У стресові моменти ми можемо відкочуватись у своєму розумінні себе та інших. Світ тоді стає повний бета-елементів: жахливий, ворожий, нестерпний, холодний.

Менталізація тоді може виглядати так: не «всі проти мене», а «я зараз почуваюсь погано, я злюсь на інших, що вони мене не розуміють. Мабуть, це тому, що… Це нагадує мені…»

І хоча при труднощах менталізації страждають найперше стосунки, парадоксально, вони тоді й найбільш потрібні. Через стосунок з іншими ми засвідчуємо важливість почуттів і розділяємо важкі переживання. Бо ранять не так слова, а нерозуміння й нечутливість інших.

Існує також ілюзія, що можна знайти людину, яка буде рятувати від хаосу нашого життя. Але близькість народжується через контакт двох людей і створення третього простору. Там, в присутності Іншого, який тебе бачить, можна витримати цей хаос. І можливо, щось із цим зробити.

А в місці, де закінчуються теоретичні концепти психоаналізу, приходить на допомогу поезія. Здається, не можна ліпше сказати про Іншого, ніж Юр Іздрик у своєму вірші. Тут, за Біоном, думка знайшла свого мислителя: