Коли все в житті добре, а відчуття, ніби щось «не так»

Часом, здається, ніби все у житті добре. Є все для того, щоб вважати життя успішним. Проте, глибоко всередині закралось мерзенне відчуття «щось не так».

Ти ніби усміхаєшся і робиш те, що потрібно, а всередині - тільки байдужість, пустка, чорнота порожнечі. Нічого не радує, нічого не хочеться.

Важко виразити себе, заявити про себе, розвивати справи, проекти, навіть ті, що відчуваються важливими. А ще з'являється постійне оглядання на чужі оцінки та зовнішні вимоги.

Психоаналітики, зокрема Віннікот, пов'язували такі симптоми з розвитком «фальшивого Я (Селф)».

Розвивається воно через систематичне неспівпадіння між «сигналами» (передумовами мовлення і символізації потреб), які подає дитина, і тим, як на них відгукуються важливі дорослі.

Дитина, перебуваючи в залежності від важливих для неї дорослих, змушена підлаштовуватись до них, жертвуючи власною спонтанністю.

Коли на потреби дитини реагують помилково, або ж коли дорослі реагують лише ті потреби, які схвалюють і вважають «прийнятними», дитина поступово вчиться пригнічувати свої справжні бажання і відчуття.

До певної міри, «фальшиве Селф» має позитивний аспект - це адаптація до зовнішнього середовища.

Усі ми підлаштовуємось до культури, глобальної чи локальної, всі ми носимо ті чи інші «маски».

Завдяки ним, наприклад, можемо професійно презентувати себе у робочій сфері.

У дорослому житті ми продовжуємо користуватись адаптивними колись стратегіями. Добре, коли ми можемо поєднувати адаптацію зі спонтанністю.

Проблемою ж стає, коли ми ідентифікуємось зі сторонами, які допомагали нам раніше виживати і справлятись, придушуючи натомість ті, які вважаємо «неправильними», «занадто».

Сучасна культура ще більше закріплює цю стратегію через демонстрацію успіху, щастя, впевненості.

Так залишається мало простору для «істинного Я». Це переживається як загнаність у штивні рамки ідентичності: коли я - лише «добра мама», «компетентний/а працівник/ця», «успішна людина» і т.д.

У такі моменти ми перестаємо відчувати себе живими та автентичними. Зникають творчі ідеї, з'являється відчуття нудьги, пустки, внутрішньої мертвотності.

«Фальшиве Селф» виявляється теж безсилим при живій взаємодії: дружбі, романтичних стосунках. Воно, мов та дешева картонка, ні захищає, ні дає спокій.

Що з цим усім робити?

Справжні зміни настають, коли ми можемо дозволити собі бути собою.

Це означає - бачити себе не лише через ті сторони, які схвалюються оточенням або які були необхідними для адаптації.

Прожити і відчути такий досвід можна, поступово відкриваючи сторони, що залишились у тіні.

«(…) За відсутності кращого слова, ніж «здоров'я» (…), воно розглядається реляційними терапевтами як здатність бути, відчувати та діяти у злагоді з якомога більшою частиною того, ким ми є». С. Кучак

Спробуйте запитувати себе, особливо, коли вам погано:

• Чи зараз я більше зосереджений на почуттях і враженнях іншої людини?

• Чи не ігнорую я власні бажання?

• Дозволяйте собі недосконалості в безпечному середовищі.

• Дослухайтесь до сигналів тіла. Тіло не обманює, спробуйте зосереджуватись на тому, як ви чуєтесь тілесно в даний момент, а також спробуйте пов'язати це відчуття з ситуацією.

У терапії ми створюємо простір, де можна експериментувати: приймати, пробувати, помилятись. Подібно, як дитина граючи, пізнає світ, вивчає ролі, набуває нового досвіду. І в цьому просторі терапії народжується свобода думати та діяти вже по-новому.

«Тільки «справжнє Я» може бути творчим, і тільки «справжнє Я» може відчувати себе реальним». Д. Віннікот

Коли ми можемо і бути собою, і «бавитись» в ролі, переходячи з одного стану в інший - це те, що дає відчуття себе «живим» і дає відчуття, що життя варте, щоб його жити.