Горювання чи депресія?

Переживання втрат - це неуникна частина людського буття. Чи не відчутно це нам, на жаль, особливо в останній період?

У даній короткій статті я хотіла б відповісти на два запитання, які часто зустрічаються в практиці:

• Чому не варто плутати переживання горя та депресію?
• Чому інколи замість горювання розвивається депресія?

Почну з того, що за критеріями діагностики, наприклад DSM-5, горювання і депресія мають багато збіжних симптомів, тому клінічна диференціація лежить у суб‘єктивних відчуттях і переживаннях.

Горювання - це нормальний процес переживання втрат. Хтось або щось важливе було частиною нашого життя, але й також займало вагому частину нашого внутрішнього психічного простору.

Коли ми втрачаємо, то переживаємо, як не тільки збіднів зовнішній світ, а залишилась пустка всередині нас. Ми відчуваємо сум, гіркоту. Переживається це подібно до хвиль: ми можемо нормально функціонувати, мати дрібні радості, працювати, а тоді відчуваємо, як на нас хлине туга й печаль.

Природньо, що ця пустка від втрати заповнюється добрими спогадами, які гоять наші серця, але не до кінця. Горювання ніколи не досягає завершення, тільки перетворюється в комфортний оксамитовий сум. Проте можливість горювати за втраченим попереджає депресію.

Горювання стає утрудненим, може переживатись, як депресія*, коли травматичні події стаються одні за одними; якщо переживати горе наодинці, тобто ні з ким не ділитись; якщо були ускладнені стосунки з тим, кого ми втратили, а також з інших індивідуальних причин, які можна опрацювати і зрозуміти в роботі зі спеціалістом.

*важливо розуміти, що депресія виникає з багатьох факторів: психологічних, біохімічних, фізіологічних тощо, у даному дописі розглядається тільки випадок, коли депресія може виникати від непрожитого горя

У свою чергу депресія стосується самого мене, Селф. Вона переживається так, ніби «я поганий», «це у мені причина», тоді коли при горюванні причина знаходиться у зовнішньому світі. При горі ми нарікаємо на Бога, долю, ворогів, через яких це сталось, які цю втрату допустили. При депресії ввесь цей гнів не виражається, а спрямовується на себе, всередину. Депресія проявляється в безсенсовності. Ми можемо не пам‘ятати, чому взагалі нам хотілось прокидатись вранці, як взагалі нам приносили задоволення улюблені справи. Нам буде боліти, коли питатимуть, чого нам хочеться, - адже при депресії неможливо брати від когось поради. Ніщо не втамовує страждання, і це переживається знову ж, як дефект, проблема в Селф, «у мені». Тому важливо, щоб у процесі терапевтичної роботи зрозуміти особисті причини такого стану речей, які часто нашаровуються з досвіду й дуже індивідуальних сенсів, а жаль за себе трансформувати в горювання і печаль за втраченим.

За матеріалами Ненсі Маквільямс.