Як вміння грати впливає на стосунки?

Якщо ви почуєте таке питання, то ймовірно скажете, що вміння грати впливає на уяву, креативність, стресостійкість, задоволення собою і процесом, покращення настрою, вміння не боятись пробувати, приймати життя різностороннім, експериментувати з діями, — і все це правда.

Разом з тим, гра має ще низку соціальних факторів, зокрема, впливає на вміння будувати стосунки.

Моя розповідь базується на афективних система нейробіолога Яака Панксеппа, а також дослідженнях і поглядах нейропсихоаналітика Марка Солмса.

Марк Солмс каже, що гра є біологічним потягом (драйвом) всіх ссавців. Вона повʼязана із станом веселощів, радості, fun’ом, але цей fun не триває вічно. Якщо взяти приклад дітей, то часто гра закінчується сльозами. І це перший урок: гра вчить нас обмежень реальності, що толерується в соціумі, а що ні.

Багато дитячих ігор мають в собі елементи ієрархії: дочки-матері, вчитель та учні, бандити і поліцейські тощо. Солмс говорить, що веселощі тривають доти, доки хтось не захоче бути в домінантній позиції постійно. Коли влади забагато, гра перестає бути веселою. Для цього існує інстинктивне правило домінантної позиції щодо підпорядкування — 60:40. Якщо воно зберігається, природньо, учасникам процесу весело, якщо ні — гра зупиняється.

У грі ми вчимось будувати правила і дотримуватись домовленостей, а також емпатії та менталізації (коли я думаю і розумію психічний стан іншої людини). Наприклад, якщо я заберу всі іграшки, іншим може бути прикро, вони засмутяться або розсердяться і не захочуть зі мною грати. А отже вчить розбирати межі — між моєю внутрішньою реальністю та реальністю інших. Це надзвичайно важливо в дорослому віці при побудові стосунків.

Гра створює простір «так ніби» (як від дітей можна почути: «не по-справжньому»), символічний замість буквального. Це неможливе без задіяння кіркових структур мозку, а отже гра є одним з передвісників думання, в цілому. Можливо ви спостерігали, як діти не можуть виразити словами свої переживання, але їм легко це відтворити у формі гри. Переважно, поблизу дітей є дорослий, який може цю гру трансформовувати в слова. Тож дитина може краще символізувати і називати свої почуття і стани.

Труднощі в системі «Гра» роблять нас егоцентричними, коли ми хочемо, щоб грали тільки за нашими правилами, або вважаємо, що люди поводяться до нас несправедливо чи не чинять так, як ми хочемо, або світ до нас несправедливий, коли ми не можемо знайти своє місце в соціумі.

Що може заважати розвитку здатності до гри?

Найперше, для того, щоб була можливість грати, необхідна безпека (і відповідно низький рівень системи «Горе/Паніка»).

Ситуації реальної загрози, травматичні події також унеможливлюють експерименти, вони «заморожують», заставляють залишатись в застиглому стані, бо основною потребою стає та ж безпека і передбачуваність.

Жорстка тиранічна ієрархія в сім‘ї — теж одна із завад.

Замість висновків

У цьому контексті важливим завданням батьків є створення безпеки, щоб діти могли вільно розвиватись і грати.

Для дорослих психотерапія може дати досвід такого безпечного середовища, де можна «бавитися» сенсами (а в цьому задіювати символічне над буквальним, думання над дією), експериментувати і набувати досвід іншої взаємодії.