Нейропсихологія сновидінь: що таке сни і чому ми сновидимо
Неможливо уявити психодинамічну терапію без аналізу сновидінь, роль яких еволюціонувала від буття на сторожі сну, канви денних переживань, про що говорив Фройд, до споглядання снів як символічної тканини думок пацієнта, за Мельтцером. З одного боку, ми бачимо розвиток і нашарування нових знань у сфері аналітичних концепцій природи і значень сну та сновидінь, з іншого набирають зараз оберти дослідження онейрології, які дають більш повну та цілісну картину цим явищам.
Що таке сон і сновидіння?
Згадуючи сон, ми міркуємо, радше, у фізіологічному контексті, - це періодичний функціональний стан, що характеризується відсутністю свідомості. Дати визначення сновидінню вже дещо складніше. Марк Солмз говорить, що сновидіння - це об’єктивна маніфестація суб’єктивних психічних процесів. Через очевидну суб’єктивність, дослідження сновидінь не надто приваблювали науковців. Так, відомо, що в 70-х на конференції американські психіатри проголосували про теорію сновидінь Фройда як нерелевантну. Теорія сновидінь Фройда була побудована на основі вільних асоціацій пацієнтів, що, очевидно, не є науковим підходом. Головними її постулатами були такі: кожен елемент сну містить певний латентний зміст, роль сновидіння як здійснення бажань, передсвідоме не є активним під час сновидіння, але у разі вторгнення небезпечних змістів (наприклад, заборонених бажань) пробуджує людину, виконуючи таким чином функцію цензора. Дослідження Фройдом сновидінь базувалось на суб’єктивній інформації, проте, як важливо цю суб’єктивну даність вивчати і досліджувати, а не просто спростовувати. Тож майже через 30 років відбулось наступне голосування американських психіатрів, з діаметрально протилежними результатами... Але в цьому місці хотіла б повернутись до психофізіологічних засад сну.
Психофізіологія сну
Говорячи про психофізіологію сну, одразу пригадується тодішній аспірант Юджин Асерінські та його науковий керівник Натаніель Кляйтман, які в своїй співпраці через електроенцефалографічні дослідження вивчали рівень електричної активності мозку. Їм вдалось встановили, що при засинанні рівень електричної активності мозку знижується, а потім, через 90 хвилин, мозок реактивується. Це дало поштовх до виділення трьох стадій сну, а також встановлення зв’язку між REM-фазою сну та власне сновидіннями. Тоді заявляли, що саме в REM-фазі виникають сновидіння.
Наука не була б правдивою, якби, як заповідав Карл Поппер, її дослідження не можна було підтвердити чи спростувати. Уже сучасні дослідження говорять, що сновидіння виникають також і під час повільного сну (non-rem сон), проте згадати сновидіння буває простіше під час швидкої фази (в більше, ніж 90% випадків).
А що ж до того, чому ми сновидимо?
Гарвардський вчений, психіатр Аллан Хобсон наприкінці 70-х років запропонував теорію активації-синтезу сновидінь. Головну роль у ній грає нейромедіатор ацетилхолін, який за словами Хобсо на рандомно запалює нейрони в кортексі. Тоді генерується різнорідна хаотична інформація: думки, спогади, свідомі досвіди тощо. У цьому місиві кора мозку грає синтезуючу роль: вона об’єднує всю інформацію, створюючи епізоди. А сама свідома згадка і розуміння сновидінь - це не більше, ніж проекції на кавовій гущі.
Згадуючи префронтальну кору, варто зазначити, що вона є аналогом того, що Фройд називав передсвідомим. Її характеристики: вербальна, логічна, раціональна, цілеспрямована. Солмз припустив, що пошкодження префронтальної кори не матиме впливу на сновидіння та їхній зміст, і був правий. Згодом це дослідження було підтверджено колегою Солмза - Аленом Брауном: префронтальна кора не бере участі у процесі сновидіння. У певній мірі підтвердилась одна із засад теорії сновидінь Фройда.
Саме цю частину мозку, префронтальну кору, в 20-30 роках минулого століття часто оперували при деяких психічних розладах. Операція мала назву - префронтальна лоботомія. Вона мала три наслідки: завдяки ній зникали галюцинації та маячення, пацієнти втрачали мотиваційний запал та спонтанність, а також переставали сновидіти. На основі даних із тих років, а також нових досліджень виявлено, що таке засадниче є в цій ділянці мозку для сновидінь: це мезокортикальний шлях, один із дофамінових нервових шляхів. Мезокортикальний дофаміновий шлях - це найбільш активна частина мозку під час сновидінь. У той час вона запалює клітини, і рівень виділення дофаміну є максимальним. Було виявлено, якщо на цей шлях впливати хімічно, наприклад збільшувати рівень дофаміну, то це збільшуватиме кількість і частоту сновидінь, а в іншому випадку, від вживання антипсихотиків блокується виділення дофаміну, що веде до протилежного ефекту. Можна також зробити висновок, що за сновидіння відповідає найбільш “бажаюча”, мотиваційна частина мозку. Тож Фройд таки був правий щодо здійснення бажань у сні.
Наостанок хотілось би згадати пілотне дослідження Марка Солмза, яке на момент попередніх даних підтверджує також міркування Фройда, що сновидіння бережуть сон.
Підсумовуючи, роздумую про те, який шмат часу би зайняло дослідження інших аналітичних поглядів та теорій на природу сну та сновидінь. З іншого боку, який вагомий вклад роблять ті науковці, які досліджують психодинамічні теорії поза стінами кабінету аналітика. Практика і науковість - невід’ємні поняття, а все що поміж ними, мабуть, можна назвати психоаналітичним мистецтвом.